суботу, 9 листопада 2019 р.
неділю, 13 жовтня 2019 р.
Забутий ювілей. 400-ліття «Граматики» українського вченого Мелетія Смотрицького
Мелетій Смотрицький (близько 1577–1633) – український вчений, письменник, мовознавець. Його праці вплинули на розвиток східнослов'янських мов. Автор «Граматики слов'янської» (1619), що систематизувала церковнослов'янську мову.
понеділок, 9 вересня 2019 р.
250–річчя з дня народження Івана Котляревського
250–річчя з дня народження Івана Котляревського
(1769-1838)
середу, 7 серпня 2019 р.
Пантелеймон Куліш
Треба сказати, що Кулішева творчість дуже показова у плані ставлення царської цензури до української літератури в ХІХ столітті. Валуєвський циркуляр 1863 року обмежив функціонування українського слова, Емський указ 1876 року ще більше посилив мовну репресію, спрямовану на активну русифікацію українців.
Обидва акти були викликані тим, що розвиток української літератури набував для імперії небажаного масштабу ‒ література все більше завойовувала читача, вона захоплювала усе більше ідей, мова ставала розвиненішою, усе виразніше українці маніфестували свою окремішність від російського народу. Імперія почала відчувати загрозу для себе.
Ще в 1850-х роках з приводу жорстких цензурних обмежень Куліш у серцях вигукнув: «Когда-нибудь и для меня настанет время свободы, когда-нибудь вырвусь же из этого ужасного государства». І справді, щоб частково компенсувати неможливість вільного висловлювання в Росії, Куліш публікує свої твори в Австро-Угорщині, де з’являються такі крамольні тексти, як «Герценів “Дзвінˮ» або «Зазивний лист до української інтелігенції».
Втім, і книги, опубліковані за кордоном, в Росію мали надходити з дозволу іноземної цензури, яка і тут їх забороняла, як-от «Шекспірові твори» (1882) у перекладі Куліша.
середу, 17 липня 2019 р.
170 років тому народилася Олена Пчілка
вівторок, 28 травня 2019 р.
ІВАН ФРАНКО
(1856 - 1916)
"... геній української нації, розум і серце українців"
М.Т. Рильський
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик тієї на роздорожжу,
людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм майбутнім душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів буті гноєм,
тяглом у поїздах їх бистроїзних?
Невже повік уділом буде твоїм
укриту злість, облудливу покірність
усяк, хто зрадою й розбоєм
Тобі скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш те судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задарма стільки серце горіло
До тебе найсвятішою любов'ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма край твій весь политий кров'ю
твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров'ю?
Задарма в слові твойому іскряться
І сила й м'якість, дотеп і потуга
І все, чим може вгору дух підняться?
Задарма в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
надій і втіхи світляная смуга?
О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання ...
О, якби хвилю вдать, що слова слуху,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й вогнем живуть буха!
О, якби пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на шлях порятунку!
Якби! .. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом, -
Не нам тебе провадити до бою!
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,
Та повний віри; хоч гіркій, та вільний,
твоїй будущіні завдаток, слізьми злитий,
Твойому генію мій скромний дар весільний.
[1905]