ІВАН ФРАНКО
(1856 - 1916)
"... геній української нації, розум і серце українців"
М.Т. Рильський
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик тієї на роздорожжу,
людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм майбутнім душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів буті гноєм,
тяглом у поїздах їх бистроїзних?
Невже повік уділом буде твоїм
укриту злість, облудливу покірність
усяк, хто зрадою й розбоєм
Тобі скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш те судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задарма стільки серце горіло
До тебе найсвятішою любов'ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма край твій весь политий кров'ю
твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров'ю?
Задарма в слові твойому іскряться
І сила й м'якість, дотеп і потуга
І все, чим може вгору дух підняться?
Задарма в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
надій і втіхи світляная смуга?
О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання ...
О, якби хвилю вдать, що слова слуху,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й вогнем живуть буха!
О, якби пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на шлях порятунку!
Якби! .. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом, -
Не нам тебе провадити до бою!
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,
Та повний віри; хоч гіркій, та вільний,
твоїй будущіні завдаток, слізьми злитий,
Твойому генію мій скромний дар весільний.
[1905]
