Пантелеймон Куліш

7 серпня – 200-а річниця від дня народження Пантелеймона Куліша

 (1819–1897)

Треба сказати, що Кулішева творчість дуже показова у плані ставлення царської цензури до української літератури в ХІХ столітті. Валуєвський циркуляр 1863 року обмежив функціонування українського слова, Емський указ 1876 року ще більше посилив мовну репресію, спрямовану на активну русифікацію українців.

Обидва акти були викликані тим, що розвиток української літератури набував для імперії небажаного масштабу ‒ література все більше завойовувала читача, вона захоплювала усе більше ідей, мова ставала розвиненішою, усе виразніше українці маніфестували свою окремішність від російського народу. Імперія почала відчувати загрозу для себе.

Кулішева роль у мовно-літературних процесах того часу була першорядною, і як наслідок, цензурні утиски при публікації його творів були особливі.              

Портрет Пантелеймона Куліша, за основу якого взято зображення письменника на літографії 1860 року. Портрет був представлений на експозиції під час презентація повного зібрання творів Пантелеймона Куліша в 35 томах у Києві 17 січня 2006 року

Тричі за життя Куліша арештовували його видання. Двічі ‒ у Російській імперії, і раз ‒ в Австро-Угорській.

• 1847 рік: після Кулішевого арешту заборонено уже опубліковану фольклорну збірку «Украинские народные предания», яку він упорядкував (з’явилася лише 1893 року як пам’ятка).
• 1879 рік: у Петербурзі заборонено і за якийсь час знищено весь тритисячний наклад його есеїстичної книжки з додатком біблійних переспівів «Хуторская философия и удаленная от света поэзия» (збереглося лише декілька примірників).
• 1882 рік: така сама доля, але вже в Австро-Угорщині, у Відні, спіткала його публіцистичну брошуру «Vergewaltigung der Basilianer in Galizien durch Jesuiten» («Наруга над василіянами в Галичині з боку єзуїтів» – з її накладу також збереглися тільки окремі примірники, що їх автор устиг поширити перед конфіскацією).
• 
  
  

  Крім заборони та вилучення вже надрукованих видань, Кулішеві не раз забороняли до друку рукописи. Особливо багато ‒ наприкінці життя письменника (діяв Емський указ).

  • 1883 року йому не дали опублікувати переклади трьох драм Шекспіра.
  • 1884 року для другого випуску альманаху «Рада» заборонили публіцистичну працю «Воскресеннє Рутського та Кунцевича в Галичині» (україномовний варіянт сконфіскованої брошури «Vergewaltigung der Basilianer» – «Наруга над василіянами») і того ж року не дозволили публікацію «Доповнення» до поетичної збірки «Дзвін».

Ще в 1850-х роках з приводу жорстких цензурних обмежень Куліш у серцях вигукнув: «Когда-нибудь и для меня настанет время свободы, когда-нибудь вырвусь же из этого ужасного государства». І справді, щоб частково компенсувати неможливість вільного висловлювання в Росії, Куліш публікує свої твори в Австро-Угорщині, де з’являються такі крамольні тексти, як «Герценів “Дзвінˮ» або «Зазивний лист до української інтелігенції».

Втім, і книги, опубліковані за кордоном, в Росію мали надходити з дозволу іноземної цензури, яка і тут їх забороняла, як-от «Шекспірові твори» (1882) у перекладі Куліша.

Приклад «Чорної ради» ‒ найвідомішого роману Куліша ‒ добре ілюструє ситуацію, коли письменник вдавався до самоцензури, щоб мати змогу опублікувати твір у прийнятному для себе і для цензури вигляді. В листі до одного із приятелів він так висловився про оту працю над вичищенням найбільш дражливого для цензури тексту: «Теперь я брею и стригу своего Романа, чтоб можно было ему проскользнуть мимо швейцара [тобто цензора] без задержки; а там – внутри палат – люди помягче».

«Граматка» Пантелеймона Куліша – перший україномовний буквар. Книга була видана в 1857. Буквар Куліша відкрив серію україномовних підручників для початкової освіти, що з'явилися в Східній Україні протягом 1857–1862 років. Обсяг «Граматки» – 149 сторінок